Сталкінг – відносно «свіже» поняття, яке поширене не тільки в Україні, але і в інших державах світу. Держави по-різному визначають підходи до визначення «сталкінгу» та обирають свій механізм правового регулювання даного явища. В Україні станом на зараз не існує законодавчого регулювання сталкінгу, що негативно впливає на права осіб, котрі потерпають від діянь, які підпадають під ознаки сталкінгу. Поняття «сталкінг» з’явилось на законодавчому рівні як правопорушення, за яке передбачена кримінальна відповідальність в кінці ХХ століття: у США ( штат Каліфорнія ) прийняли закон, який забороняв так зване «нав’язливе переслідування». Відповідно до даного акту сталкінгу – це свідоме переслідування, що здійснюється одноразово зі злим умислом та завдає клопоти іншій людині. У 2007 році в Німеччині було прийнято поправки до Кримінального кодексу, що передбачали серед іншого також покарання за переслідування (позбавлення волі на строк до трьох років); у Шотландії закон про боротьбу зі сталкінгом набрав чинності у 2010 році, в Італії – у 2009 році, в Англії та Уельсі - у 2012 році, тощо.
В Україні відсутнє визначення поняття сталкінгу на законодавчому рівні, що ускладнює розуміння як для представників юридичної спільноти, так і для пересічних громадян, яка ж поведінка, очевидно, буде підпадати під ознаки сталкінгу. Проте визначення «сталкінгу» сьогодні міститься вже і у міжнародному законодавстві, також цим явищем цікавиться багато дослідників.
У Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція) визначено, що під переслідуванням (сталкінгом) слід розуміти неодноразове погрожування комусь через фізичне переслідування, залучення до небажаного спілкування чи навмисне інформування когось про те, що за ними ведеться нагляд, щоб змусити їх боятися за свою безпеку. Це може бути завдання шкоди власності, дії проти сім’ї потерпілої, її друзів чи домашніх улюбленців або поширення недостовірної інформації через інтернет. У Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» переслідування вважається окремою формою психологічного насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, переслідування, приниження,залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.
Отже, сталкінг є проявом насильства, а саме психологічного, що полягає у нав’язливому переслідуванні потерпілої в реальному житті та онлайн, кривдник нав’язливо вимагає її уваги.
Слід відзначити, що українське законодавство не пропонує визначення сталкінгу та не встановлює відповідальності за такі діяння. Як наслідок, чимало людей навіть не підозрюють, що стали потерпілими від сталкінгу.
Для захисту своїх прав постраждалі від сталкінгу можуть подавати заяву в поліцію та зазначити в ній, що вони постраждали від насильства за ознакою статті (як показує практика, найчастіше від переслідувань страждають саме жінки, відповідно сталкінг є насильством за ознакою статі стосовно жінок), за яке передбачено відповідальність у ст. 173-2 КУпАП. «Зважаючи на існуючу ситуацію та наявність прогалин у законодавстві, сьогодні важко ідентифікувати чи дійсно мав місце сталкінг та як конструктивно реагувати на дане явище.
У зв’язку з цим існує нагальна потреба розробки та впровадження дієвого законодавчого регулювання відповідно до європейських стандартів для захисту потерпілих від сталкінгу» - підсумувала Заступниця голови ХОО "ГРОМАДА ХАРКОВА" з адміністративної діяльності та юридичних питань Тетяна Подлєсна.
